Історія справи

Постанова ВССУ від 28.02.2024 року у справі №712/7178/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 712/7178/20

провадження № 61-1310св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Акціонерне товариство «Кредобанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьов Володимир Юрійович,

третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 серпня 2021 року у складі судді Пересунька Я. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренко Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» (далі - ТОВ «Кредекс Фінанс»), правонаступником якого є Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), Акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - АТ «Кредобанк»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьова В. Ю., третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором недійсним, визнання договору відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями нікчемним, скасування запису про іпотечне обтяження та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивований тим, що 27 травня 2008 року між ним та відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» укладено кредитний договір № 31/2008/1 про видачу кредитних коштів у розмірі 55 080,00 доларів США на придбання житла. З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору між сторонами 28 травня 2008 року укладено договір іпотеки № 31/2008/1, згідно з умовами якого він передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 . Кредитні кошти він не отримував, оскільки їх було перераховано на рахунок продавця за придбаний товар - квартиру, яка є предметом іпотеки.

З матеріалів виконавчого провадження від 04 грудня 2012 року № НОМЕР_2 йому стало відомо, що 13 лютого 2017 року ТОВ «Кредекс Фінанс» подало до виконавчої служби заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки, до якої долучило договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 25 січня 2012 року. У вказаній заяві від 13 лютого 2017 року представник ТОВ «Кредекс Фінанс» зазначив, що на виконанні перебуває виконавчий лист від 12 вересня 2012 року № 2-539 про стягнення з ОСОБА_1 на користь зазначеного товариства заборгованості за кредитним договором у розмірі 629 693, 62 грн. Зазначає, що такий виконавчий лист не міг перебувати на примусовому виконанні, оскільки ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 лютого 2017 року в задоволенні заяви про видачу дубліката відповідного виконавчого листа та поновленні строку на його пред`явлення до виконання судом було відмовлено. Крім того, матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_2 містять заяву ТОВ «Вердикт Капітал» від 04 лютого 2020 року про повернення виконавчого документа.

Відступлення права вимоги від банку до ТОВ «Кредекс Фінанс» здійснено 06 жовтня 2010 року лише за грошовими зобов`язаннями за кредитним договором та у зв`язку з укладенням договору факторингу, тоді як за договором іпотеки відступлення прав банком не здійснювалось. Вважає, що договір відступлення права вимоги від 06 жовтня 2010 року містить ознаки договору факторингу, тоді як ТОВ «Кредекс Фінанс» не мало права надавати фінансові послуги з факторингу споживачу фінансових послуг та укладати договір факторингу за споживчим кредитом, а також за договором іпотеки. ТОВ «Кредекс Фінанс» спеціальних дозволів та ліцензій на здійснення валютних операцій небанківським фінансовим установам та щодо надання фінансових послуг, однією з яких є факторинг, не отримувало. При цьому законодавством заборонено відступлення прав за договорами факторингу щодо фізичних осіб-споживачів, тоді як відповідачам було відомо, що отриманий позивачем кредит був споживчим. Умови кредитного та іпотечного договорів не передбачають права відступлення права вимоги від банку до інших осіб.

25 січня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьов В. Ю., діючи як державний реєстратор та без вчинення нотаріальних дій щодо іпотечного майна, який не посвідчував нотаріально договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, неправомірно вніс до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно оспорювані записи.

Крім того, ПАТ «Кредобанк» після закриття кредиту 06 жовтня 2010 року не звернулося до приватного нотаріуса із заявою щодо зняття іпотечного обтяження від 28 травня 2008 року № 7274719, яке встановлено і на момент подання цього позову, що є грубим порушенням Закону України «Про іпотеку».

Вказував, що у нього відсутня заборгованість, що підтверджується листом Національного банку України від 02 лютого 2017 року № 20-0009/8291 про відсутність у нього заборгованості перед будь-яким банком України.

ОСОБА_1 просив суд:

визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 25 січня 2012 року за іпотечним договором від 28 травня 2008 року № 31/2008/1-1, укладений між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Кредекс Банк»;

визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 06 жовтня 2010 року за кредитним договором від 27 травня 2008 року № 31/2008/1;

скасувати і вилучити запис з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про обтяження іпотекою, реєстраційний номер обтяження 7274781 від 25 січня 2012 року, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В. Ю.;

зобов`язати ПАТ «Кредобанк» звернутись до приватного нотаріуса із заявою про зняття іпотечного обтяження від 28 травня 2008 року № 7274719.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 лютого 2021 року замінено у справі відповідача ТОВ «Кредекс Фінанс» на правонаступника - ТОВ «Вердикт Капітал».

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ТОВ «Кредекс Фінанс», яке у подальшому перейменовано на ТОВ «Вердикт Капітал», 04 лютого 2010 року отримало свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фінансових установ, відтак мало право на укладення договору про відступлення права вимоги за кредитним договором. Форма та зміст договору про відступлення прав за іпотечним договором від 25 січня 2012 року, укладеного між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс», відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про іпотеку», а також нотаріально посвідчений.

Доводи ОСОБА_1 про те, що ані кредитним договором, ані договором іпотеки не передбачено права на відступлення права вимоги від банку до інших осіб, не можуть бути підставою для задоволення позову в обраний позивачем спосіб, оскільки таке право передбачено положеннями ЦК України та Закону України «Про іпотеку». Позовні вимоги в частині вилучення запису з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження іпотекою не є належним способом захисту, ураховуючи зміст статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Щодо вимог позивача зобов`язати Черкаську філію ПАТ «Кредобанк» звернутись до приватного нотаріуса із заявою про зняття іпотечного обтяження № 7274719 від 28 травня 2008 року, то підстави для їх задоволення відсутні з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 серпня 2021 року змінено в частині мотивів відхилення позовних вимог. В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечними договорами є необґрунтованими. Проте суд першої інстанції не врахував, що ТОВ «Кредекс Фінанс» не набуло право здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договорів відступлення права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і за договором іпотеки. Ураховуючи наведене, спірні договори відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами не є договорами факторингу, про що помилково вказує скаржник, адже вони не містять ознак договорів факторингу чи договорів фінансових послуг. Ці договори не містять умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договорів не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за спірними правочинами не є відносинами у сфері факторингу, що спростовує посилання скаржника про протилежне. Такі висновки вбачаються, зокрема, з пункту І договору від 06 жовтня 2010 року, де вказано, що його сторони визначили, що банк має на меті саме передачу права вимоги, а не отримати фінансування, що відповідало б положенням про факторинг. Оспорювані правочини є купівлею-продажем прав вимоги та за своєю правовою природою є договорами відступлення права вимоги, укладення яких регулюється статтями 512-519 ЦК України і суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідача як нового кредитору ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається, про що помилково вказує в своїй апеляційній скарзі скаржник.

З розділів ІІІ та ІV договору про відступлення права вимоги від 06 жовтня 2010 року вбачається, що новий кредитор надав банку пропозицію про уступку права вимоги портфелю заборгованості, за який запропонував суму 23 101 364,90 грн, яку банк погодив. Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що різниця між вартістю портфелю заборгованості, яку банк згідно з умовами наведеного договору оцінив у 160 426 145,13 грн, але уступив право вимоги за меншою сумою, яку йому запропонував новий кредитор, обумовлена саме ліквідністю цього майнового права, та, при цьому, у суду відсутні підстави вважати протилежне. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

Також апеляційний суд критично оцінює посилання скаржника на те, що спірний договір є договором факторингу, що вбачається з листа банку від 08 квітня 2019 року, адже листування сторін у справі не має визначального правового значення для самостійної оцінки судом фактичних обставин у справі на підставі наданих доказів, що передбачено частинами першою, другою статті 89 ЦПК України.

Посилання скаржника на те, що договір щодо переходу прав кредитора за кредитними зобов`язаннями та договір про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами не були укладені одночасно, правового значення не має, адже не стосується дійсності відповідних правочинів. Крім того, заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2012 року у справі

№ 2-539/12, яке набрало законної сили, стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» кредитну заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2008 року в сумі 626 474,62 грн та встановлено той факт, що відповідно до договору відступлення права вимоги від 06 жовтня 2010 року ТОВ «Кредекс Фінанс» набуло прав кредитора щодо боржника ОСОБА_1 . Вказані обставини не підлягають окремому доказуванню при розгляді цієї справи, що спростовує посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що ТОВ «Кредекс Фінанс» не має прав вимоги до позивача, який погасив повністю кредит в сумі 66 092,31 грн, а заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2012 року є помилковим. Ураховуючи наведене також мають бути відхилені доводи скаржника про те, що кредитний договір позивач укладав з філією АТ «Кредобанк», яка не отримувала від юридичної особи банку право на кредитування в іноземній валюті, отже, відступлення прав вимоги банком, який не був кредитором, є злочинним. При цьому наявність відповідних прав у кредитора була перевірена судом при вирішенні по суті позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з позивача в цій справі, який, крім того, ніяких заперечень при отриманні кредитних коштів у банку не висловлював. Також скаржник необґрунтовано зазначає про безпідставне виставлення йому 10 листопада 2010 року вимоги новим кредитором на суму 541 291,36 грн, адже обґрунтованість розміру кредитної заборгованості вже була перевірена судом при вирішенні позовних вимог у справі № 2-539/12.

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що ні в нотаріуса, ні в банку, ні в ТОВ «Кредекс Фінанс» не було оригіналу іпотечного договору, відтак відповідні нотаріальні дії щодо посвідчення договору про відступлення прав вимоги було вчинено без належного пакету документів, адже ці доводи є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються наданими доказами. При цьому, за результатам звернення до нотаріуса із договором про відступлення прав вимоги від 25 січня 2012 року за іпотечним договором надані ним письмові пояснення у справі, з яких вбачається, що нотаріус нових обтяжень не реєстрував, а вносив зміни до вже існуючого обтяження, яке було зареєстровано раніше ? на підставі договору іпотеки в частині особи іпотекодержателя.

Посилання скаржника на те, що нотаріус при посвідченні договорів не вчиняв нотаріальні дії, а вчиняв реєстраційні дії, оскільки відповідні записи в реєстрі нотаріальних дій відсутні, спростовується, зокрема, відомостями прикінцевих положень договору про відступлення прав вимоги від 25 січня 2012 року, де вказано про нотаріальне посвідчення такого правочину.

Вказівка скаржника на те, що за іпотечним договором банк право вимоги до позивача товариству не відступав, адже відповідні дані позичальнику не повідомлялись, апеляційним судом відхиляється, так як законодавством не передбачено обов`язкове інформування іпотекодавця про намір іпотекодержателя відчужити свої права вимоги за іпотечним договором перед укладенням відповідного договору купівлі-продажу з іншою особою щодо таких прав.

Доводи позивача щодо недодержання відповідачами положень Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг є необґрунтованими, оскільки зазначена Конвенція застосовується до правовідносин, що виникають при відступлені за договором факторингу грошових вимог, які випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав, що, за обставин цієї справи, не мало місця.

Посилання скаржника на процесуальні порушення, допущені, на його думку, судом першої інстанції, зокрема, щодо невручення позивачу ухвали від 04 серпня 2021 року про залишення без розгляду його заяви про зміну позовних вимог, врахування письмових пояснень нотаріуса, попри те, що їх не було надіслано іншим учасникам справи, не повне задоволення клопотання позивача про витребування доказів, враховуючи можливість позивача навести всі свої аргументи щодо суті спору при апеляційному перегляді справи, не може слугувати підставою для висновків про обґрунтованість позовних вимог у справі.

Одночасно апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції не надав належну оцінку всім доводам позивача, представленим в обґрунтування його позовних вимог, отже мотиви їх відхилення слід викласти в редакції постанови апеляційного суду, змінивши рішення районного суду.

Крім того, оскільки основні позовні вимоги про визнання недійсними правочинів відхилено, не можуть бути задоволені похідні позовні вимоги про скасування і вилучення запису з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та про зобов`язання Черкаської філії ПАТ «Кредобанк» звернутись до приватного нотаріуса із заявою про зняття іпотечного обтяження, адже правочини, на підставі яких вчинено відповідні реєстраційні дії, є чинними. Отже суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні таких позовних вимог у зв`язку з неналежним способом захисту, оскільки такі позовні вимоги є необґрунтованими.

Аргументи учасників справи

21 січня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 серпня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку у цій справі, оскільки обраний позивачем спосіб захистуне спростовує, а безпосередньо стосується недійсності договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 25 січня 2012 року та нікчемності договору факторингу - договору відступлення права грошової вимоги від 06 жовтня 2010 року за кредитним зобов`язанням. Задоволення вказаних вимог не ставиться у залежність від скасування і вилучення запису про обтяження іпотекою з Єдиного державного реєстру речових прав та прав власності.

Також суд допустив порушення норм процесуального права, оскільки не надсилав деякі ухвали на його адресу, зокрема, від 09 лютого 2021 року про заміну ТОВ «Кредекс Фінанс» правонаступником - ТОВ «Вердикт Капітал», від 04 серпня 2021 року про повернення його заяви про зміну позовних вимог без розгляду. Водночас суд взяв до уваги та досліджував надіслані 16 червня 2021 року пояснення приватного нотаріуса та відобразив їх в оскарженому судовому рішенні, попри відсутність підтверджень їх надіслання іншим учасникам справи. Також суд першої інстанції не дослідив та не відобразив в рішенні те, що договір факторингу - договір відступлення права грошової вимоги від 06 жовтня 2010 року за кредитним зобов`язанням та договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 25 січня 2012 року не були укладені одночасно. Суд проігнорував належний доказ, який жодним із відповідачів спростований не був, зокрема: укладання 06 жовтня 2010 року між банком і товариством не просто договору купівлі-продажу права грошової вимоги, а саме договору факторингу, що підтверджується офіційною відповіддю ПАТ «Кредобанк» від 08 квітня 2019 року за вих. № 63-16062/19, отриману на вимогу позивача від 12 лютого 2019 року б/н. Проігноровано й відсутність оригіналу договору іпотеки №31/2008/1-1 у відповідачів як 25 січня 2012 року ? на момент внесення приватним нотаріусом (не державним реєстратором) запису до Єдиного державною реєстру речових прав та прав власності про обтяження іпотекою як реєстратором, що не мав таких повноважень на той час і не вчиняв нотаріальних дій, так і під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції.

При цьому суд відмовив у задоволенні його клопотання від 24 грудня 2020 року щодо витребування доказів, в тому числі і оригінал договору іпотеки

№ 31/2008/1-1. 09 лютого 2021 року ухвалою суду було частково задоволено клопотання та зобов`язано ТОВ «Вердикт Капітал» надати суду: підтвердження сплати суми коштів ТОВ «Кредекс Фінале» на користь ПАТ «Кредобанк» за отримане відступлене право вимоги, у тому числі й щодо ОСОБА_1 ; повідомлень банку щодо відступлення до ТОВ «Кредекс Фінанс» права вимоги за кредитними зобов`язаннями позичальника та договором іпотеки, а також відомостей про отримання такого повідомлення; договору відступлення права вимоги за іпотечним кредитом від 25 січня 2012 року між ПА Т «Кредобанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс». Однак вказана ухвала не виконана, а ТОВ «Кредекс Фінанс» з власної ініціативи надав документи, які вважав належними, а договір відступлення права вимоги не містив відомостей щодо відступлення права вимоги саме за кредитним договором. Відповідачі не повідомили суд про причини неможливості виконання відповідної ухвали суду. Відповідач не надав доказів своїх заперечень, а саме: кредитний договір, підтверджень оплати кредитору за послуги відступлення права вимоги, підтвердження сплати державного мита за нотаріальне посвідчення договорів відступлення права вимоги. Наданий товариством договір іпотеки не містить жодних відміток щодо внесення змін у Єдиний державний реєстр речових прав та відносно наступної іпотеки.

Відповідачі не спростували інформацію, надану йому ПАТ «Кредобанк» від 08 квітня 2019 року, про укладення з товариством 06 жовтня 2010 року саме договору факторингу і лише відступлення грошового зобов`язання за кредитним договором, а також відомості про закриття кредиту шляхом відступлення права вимоги від банку до ТОВ «Кредекс Фінанс» 05 жовтня 2010 року на суму 66 092,31 грн, що була перерахована 06 жовтня 2010 року на банківський рахунок з подальшим закриттям кредиту. Отже, він надав докази щодо вчинення між банком та товариством правочину з метою приховування іншого правочину, оскільки оплата ПАТ «Кредобанк» послуги фінансування фактору (ТОВ «Кредекс Фінанс») відбулася шляхом дисконтування у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги та її сплаченою вартістю. Доказів щодо відступлення «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати або у інший спосіб та яким чином здійснено розрахунки з банком, не надано, так само як і про те чи надано товариством фінансову послугу банку за плату, розмір якої визначався договором відступлення права вимоги. Банк підтверджує про укладення саме договору факторингу та виключно щодо відступлення права грошової вимоги, що спростовує твердження товариства та не підлягає доказуванню. Вже через місяць після укладення договору факторингу, товариство сформувало до нього вимогу про погашення кредитної заборгованості у розмірі 541 291, 36 грн та посилався на положення статей 1082 1084 ЦК України («Факторинг»).

Наявність виписки по особовим рахункам про сплату, зарахування 66 092,31 грн та відповіді банку про укладення договору факторингу дають підстави стверджувати, що кредитний договір закритий, а заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2012 року є нікчемним, оскільки судом допущена помилка. Вказує, що до 13 липня 2020 року він не мав відомостей про укладення оскарженого договору від 25 січня 2012 року. Кредитор ? Черкаська філія ПАТ «Кредобанк» та юридична особа ПАТ «Кредобанк» після закриття кредиту не звернулись до приватного нотаріуса із заявою щодо зняття іпотечного обтяження № 7274719 від 28 травня 2008 року, яке встановлене і станом на момент подання даного позову, що є грубим порушенням вимог Закону України «Про іпотеку».

Кредитором була Черкаська філія АТ «Кредобанк», у якої не було дозволу на право здійснення банківських операцій з кредитування в іноземній валюті. Відступлення права вимоги саме від банку, який не мав на це правосуб`єктності, є злочином у сфері фінансів та проти його власності. Крім того, ТОВ «Кредекс Фінанс» не отримував від Національного банку України спеціальних дозволів на укладення договору факторингу, а діяльність товариства не пов`язана з здійсненням саме валютних операцій у іноземній валюті. Він отримував споживчий кредит як фізична особа, а не суб`єкт господарювання, а тому оспорювані правочини суперечать положенням Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг.

Ні кредитним договором, ні договором іпотеки не передбачено відступлення права вимоги банка третім особам, тому будь-які відступлення права вимоги за такими договорами є недійсними (нікчемними). 25 січня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьов В. Ю. не посвідчував договір іпотеки, не посвідчував договір про відступлення права вимоги за загальними правилами посвідчення договорів та не отримував від товариства підтверджень на його право бути новим кредитором та іпотекодержателем, відповідно до положень Розділу II Глави 2 пунктів 2.7.-2.15. наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Апеляційний суд посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, яка стосується спору між юридичними особами, що не є тотожним до правовідносин, що виникли зі споживчого кредиту. Посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, апеляційний суд не звернув увагу, що така стосується звільнення майна з-під арешту із застосуванням положень законодавства про право власності та набуттям права іпотекодержателя фізичною особою, а спір виник щодо відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки на конкурсних засадах у процедурі ліквідації банку.

Апеляційний суд здійснив помилку, визначивши щодо можливості неодночасного відступлення права вимоги за кредитом та договором забезпечення, а також щодо необов`язковості направлення про таке відступлення повідомлень позичальнику. Не відповідають дійсності твердження про те, що при вирішенні справи № 2-539/12 суд перевірив наявність відповідних прав у товариства як нового кредитора, оскільки це спростовується матеріалами цієї ж справи, де відсутні докази правосуб`єктності, змістом судових рішень у зазначеній справі. При цьому під час перегляду цієї справи матеріали справи № 2-539/12 не витребовувались. Водночас ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» у реєстр фінансових установ не внесені.

Заява про відшкодування витрат подана ТОВ «Кредекс Фінанс», а не ТОВ «Вердикт Капітал»; клопотання ТОВ «Кредекс Фінанс» про заміну на правонаступника у матеріалах справи відсутнє; ТОВ «Вердикт Капітал» не може бути правонаступником ТОВ «Кредекс Фінанс» з огляду на проведення лише зміни назви товариства, оскільки код юридичної особи є один і той же, а тип юридичної особи залишився тим самим. Юридична особа не може бути правонаступником самої себе.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу.

В зазначеній ухвалі вказано, що підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 712/14777/18, від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17, від 21 грудня 2021 року у справі № 910/5617/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник указує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, а також встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

19 січня 2023 року справа передана судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду 05 липня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2024 року поновлено касаційне провадження у справі; призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 27 травня 2008 року між ОСОБА_1 , як позичальником, та ВАТ «Кредобанк», як кредитодавцем, було укладено кредитний договір №31/2008/1 про видачу позичальнику кредитних коштів на придбання житла в розмірі 55 080, 00 доларів США.

У забезпечення виконання умов указаного кредитного договору 28 травня 2008 року між ВАТ «Кредобанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, укладено договір іпотеки №31/2008/1-І, згідно з якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

ТОВ «Кредекс Фінанс» (яке перейменовано на ТОВ «Вердикт Капітал») створено 19 листопада 2009 року та за даними Державного реєстру фінансових установ, що містяться у відкритому доступі, 4 лютого 2010 року отримало свідоцтво серії НОМЕР_1 про реєстрацію фінансової установи.

06 жовтня 2010 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами, за яким до ТОВ «Кредекс Фінанс» перейшло, зокрема, право вимоги за кредитним договором №31/2008/1 від 27 травня 2008 року.

Пунктами І, ІІ зазначеного договору його сторони визначили, що банк має на меті передачу права вимоги («Відступлення права вимоги») частини портфелю заборгованостей роздрібних клієнтів, визначеної цим договором. Вказана заборгованість виникла по кредитним договорам, укладеним банком з фізичними особами («Боржники»), зокрема на підставі: 1) споживчих кредитів, 2) іпотечних кредитів, 3) кредитів на придбання автомобілів, 4) інших зобов`язань фізичних осіб, перед банком (надалі - «Портфель заборгованості»). Станом на 01 вересня 2010 року до складу портфеля заборгованості входило 4 304 заборгованостей на суму 160 426 145,13 грн. Пунктом ІV договору передбачено, що за портфель заборгованості новий кредитор запропонував банку суму 23 101 364,90 грн, на що банк погодився.

Згідно з пунктом 1 Параграфу 3 договору на умовах, визначених в договорі, банк передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги заборгованості з усіма забезпеченнями, вказаними у додатку № 1 до договору, та усі інші права, в т.ч. претензії по основній сумі боргу, процентах, комісіях і штрафних санкціях.

04 листопада 2010 року ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» направили лист на адресу ОСОБА_1 , в якому повідомило його про укладення договору від 06 жовтня 2010 року та про необхідність здійснювати погашення боргу на реквізити нового кредитора.

10 листопада 2010 року ТОВ «Кредекс Фінанс» направило на адресу ОСОБА_1 лист з вимогою здійснити погашення заборгованості за кредитним договором №31/2008/1 у розмірі 541 291,36 грн до 30 листопада 2010 року.

25 січня 2012 між ПАТ «Кредобанк» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «Кредекс Фінанс» (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, згідно з яким у зв`язку з укладенням між первісним іпотекодержателем та новим іпотекодержателем 06 жовтня 2010 року договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами, згідно з яким первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю всі права вимоги за кредитним договором від 27 травня 2008 року № 31/2008/1, укладеним із боржником ОСОБА_1 , первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває права первісного іпотекодержателя, належні останньому згідно з договором іпотеки № 31/2008/1, посвідченим 28 травня 2008 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Плахою Т. І. за реєстровим №4853.

Указаний договір про відступлення прав за іпотечним договором посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В. Ю. Того ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В. Ю. внесено запис до Державного реєстру іпотек щодо обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 (зміни до вже існуючого обтяження, яке було зареєстровано раніше на підставі договору іпотеки в частині особи іпотекодержателя).

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня 2012 року, у справі № 2-539/12 у справі за позовом ТОВ «Кредекс Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнено з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 626 474, 62 грн та встановлено, що відповідно до договору відступлення права вимоги від 06 жовтня 2010 року ТОВ «Кредекс Фінанс» набуло прав кредитора до боржника ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968 сво 21)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

Отже, право вимоги є об`єктом цивільного права, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження

№ 61-43067св18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність (див. пункт 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) вказано, що:

«47. Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

48.Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

49. З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

50.Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак

57.Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) зроблено висновок, що:

«6.17. Як вже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

6.18. Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

6.19. При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

6.20. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

6.21. Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

6.22. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

6.23. Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

6.24. При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

6.25. Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).

6.26. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

6.27. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.

7.13. Велика Палата Верховного Суду виснує, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

7.14. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається)».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що 06 жовтня 2010 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами, за яким до ТОВ «Кредекс Фінанс» перейшло, зокрема, право вимоги за кредитним договором №31/2008/1 від 27 травня 2008 року, укладеним між ВАТ «Кредобанк» та позивачем; 25 січня 2012 року між ПАТ «Кредобанк» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «Кредекс Фінанс» (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, згідно з яким у зв`язку з укладенням між первісним іпотекодержателем та новим іпотекодержателем 06 жовтня 2010 року договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами, згідно з яким первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю всі права вимоги за кредитним договором від 27 травня 2008 року № 31/2008/1, укладеним із ОСОБА_1 , первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває права первісного іпотекодержателя, належні останньому згідно з договором іпотеки № 31/2008/1; заочним рішенням Соснівського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2012 року у справі

№ 2-539/12, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня 2012 року, стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 626 474, 62 грн;

апеляційний суд проаналізував оспорюваний договір про відступлення права вимоги та зробив обґрунтований висновок, що вказаному договору не властиві ознаки договорів факторингу, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договорів не передбачають отримання прибутку, обґрунтовано відхилив відповідні доводи позивача щодо ціни договору, оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається;

апеляційний суд зробив правильний висновок, що оскільки ТОВ «Кредекс Фінанс» (яке перейменовано на ТОВ «Вердикт Капітал») є установою, яка має право на здійснення фінансових операцій та внесена до реєстру фінансових установ, оспорювані договори відступлення права вимоги за кредитним договором та права іпотеки, яка забезпечує відповідне зобов`язання, вчинені у такій самій формі, що і договори, на підставі яких виникло зобов`язання, то такі договори не порушують суб`єктивного цивільного права або інтересу позивача і відсутні підстави для визнання їх недійсними на момент їх вчинення;

за таких обставин відсутні й підстави для задоволення позовних вимог про вилучення запису з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження майна іпотекою та про зобов`язання ПАТ «Кредобанк» звернутись до приватного нотаріуса із заявою про зняття іпотечного обтяження, адже презумпцію правомірності правочинів, на підставі яких вчинено відповідні реєстраційні дії, не спростовано.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що позивач повністю погасив заборгованість, оскільки сплатив 66 092, 31 грн, має лист Національного банку України від 02 лютого 2017 року № 20-0009/8291 щодо відсутності заборгованості перед банками та аналогічну довідку АТ «Кредобанк» від 08 квітня 2019 року, оскільки це спростовується змістом заочного рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2012 року, яким встановлено розмір заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким відступлене до ТОВ «Кредекс Фінанс», у розмірі 626 474, 62 грн. При цьому зазначені лист Національного банку України та довідка АТ «Кредобанк» судовому рішенню не суперечать, оскільки право вимоги за відповідним кредитним зобов`язанням відступлене ПАТ «Кредобанк» за оспорюваним договором від 06 жовтня 2010 року ТОВ «Кредекс Фінанс».

Посилання в касаційній скарзі на те, що кредитним та іпотечним договорами не передбачено право кредитодавця відступати права вимоги, колегія суддів не приймає, оскільки згідно з частиною першою статті 516 ЦК України згода боржника на здійснення заміни кредитора не вимагається, якщо інше не встановлено договором, тоді як оспорюваними договорами такої умови не встановлено.

Посилання на процесуальні порушення суду першої інстанції щодо ненадання належної оцінки всім доводам позивача в обґрунтування його позовних вимог, зокрема ненадання відповідачем кредитного договору, підтверджень оплати кредитору за послуги відступлення права вимоги, державного мита за нотаріальне посвідчення договорів відступлення права вимоги, відсутність у наданому товариством договорі іпотеки відміток про внесення записів у Єдиний державний реєстр речових прав, вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором без належного пакету документів, укладення кредитного договору з позивачем філією АТ «Кредобанк», яка не отримувала від юридичної особи банку право на кредитування в іноземній валюті, врахування письмових пояснень нотаріуса, які не було надіслано позивачу, неповне задоволення клопотання позивача про витребування доказів, не є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, який дослідив та надав належну оцінку таким доводами, їх обґрунтовано спростував як такі, що не підтверджені доказами або не свідчать про недійсність/нікчемність оспорюваних договорів. Апеляційний суд мотиви відхилення вказаних доводів виклав в постанові та одночасно змінив у зв`язку з цим рішення районного суду.

Водночас посилання на те, що позивачу не було направлено копії ухвали від 04 серпня 2021 року про повернення його заяви про зміну позовних вимог без розгляду спростовується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.3, а. с. 35).

Доводи касаційної скарги в цій частині не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд послався на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, які не є подібними до спірних правовідносин, оскільки суд апеляційної інстанції застосовував відповідні правові висновки в контексті оцінки доводів позивача щодо критеріїв розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії).

Щодо позовних вимог до приватного нотаріуса

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18)).

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19)).

За таких обставин суди мали відмовити у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса, як пред`явлених до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову до такої особи. У зв`язку із цим оскаржені судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги,з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22) та від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення в частині підстав відмови у задоволенні позову до приватного нотаріуса ухвалені без додержаннянорм матеріального права та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду змінитив мотивувальній частині щодо підстав відмови у задоволенні позову до приватного нотаріуса, а в іншій частині - залишити без змін.

Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 серпня 2021 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини щодо підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьова Володимира Юрійовичав редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук